7 КЛАС
ІВАН ФРАНКО
https://www.youtube.com/watch?v=MwkReflg3v4
https://www.youtube.com/watch?v=Lg4XMgEwQOQ
Особлива актуальність цієї історичної повісті Івана Франка про боротьбу давніх карпатських общин проти нашестя монголів та соціального гноблення зумовлена сучасною ситуацією в країні.
Тема: розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
Ідея: возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості, уміння долати перешкоди, боротися з труднощами; засудження підступності, зради, жадібності, жаги до збагачення за рахунок інших.
Основна думка: сила народу — у його єдності, підтримці, повазі одне до одного.
“Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада”(“Захар Беркут”).
Жанр: історична повість.
Проблематика твору:
1) захист рідної землі;
2) моральний вибір;
3) єдність, згуртованість народу — запорука перемоги;
4) людина та природа;
5) кохання, вірність, самопожертва;
6) стосунки між батьками і дітьми.
“Лови на грубого звіра — то не забавка, то боротьба тяжка, не раз кровава, не раз на життя і смерть” (“Захар Беркут”).
Головні герої твору
Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Усе життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи в монаха Акинтія та подорожував по Русі.
Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється в першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу.
Тугар Вовк — боярин, якому князь пожалував землі Тухольщини. Вважає себе вищим за громаду й хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима, бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.
“…вмирати зрадником хоч би тільки в очах зрадника,— се страшно, се мука, се гірше самої смерті” (“Захар Беркут”).
Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, сама переходить на бік тухольців.
Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал.
“Мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці і вживанні, в радощах і в горі. Громада була для себе і суддею, і впорядчиком у всьому. Громадське поле, громадські ліси не потребували сторожа — громада сама, вся і завсігди, бачно берегла своє добро. Бідних не було в громаді; земля достачала пожитку для всіх, а громадські шпихліри та стодоли стояли завсігди отвором для потребуючих” (“Захар Беркут”).
Сюжет «Захар Беркут»
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися. Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає в конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут потрапляє в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима щодо перемоги та знищення монголів.
Тухольці пускають загарбників у долину села й перекривають вихід. Монголи безуспішно намагаються прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, у якій знаходяться монголи, починає затоплюватися. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб убити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватися. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження.
У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
“Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба, і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кождій громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські. Тож ніколи, працюючи всілякими способами для своєї Тухольщини, Захар не забував і про сусідні громади” (“Захар Беркут”).
Комментариев нет:
Отправить комментарий